Святий Юрій

Kожного року 6 травня пластуни цілого світу святкують день свого патрона – СВЯТОГО ЮРІЯ.

Святий Юрій Побідоносець родом із Каппaдокії (в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї. Народився десь біля року 270 у місті Ліді на рівнинах Сааровських у Малій Азії. Батьки Юрія були аристократами, тобто – шляхтичами за римських часів, та виховували свого сина у християнському дусі. За приналежність до християнської громади батько став мучеником, заплатив головою, коли Юрій був ще юнаком.

По смерті батька, мати-вдова переїхала у Палестину, звідки вона походила і де мала великі добра, і виховувала Юрія далі по-християнськи.

Юрій поступив на службу в римське військо. Мав він замилування до війська, тому і присвятився вояцькій справі. Був розумний, чесний та кажуть, що був з вигляду дуже гарний. З часом його військова кар’єра швидко розвинулася. Під проводом Ґалерія брав участь у перському поході. Згодом став військовим трибуном. Військовий трибун у давній римській імперії – це ранґа командира. Йому підлягали кілька леґіонів, а леґіон начисляв від 4-ох до 6-ти тисяч вояків. В тих часах були ще і народні трибуни, які захищали римський плебеїв – тобто нижчу верству римського суспільства, перед вищими суспільними клясами. Слово трибун вживається і в сучасних мовах у значенні оборонця народних інтересів.

Після смерти матері, Юрій, маючи около 20 літ, перенісся до Риму. Помітив Юрія імператор Діоклетіян і прийняв його як одного із начальників охоронних військ цісаря. Мав нагоду Юрій у своїй військовій кар’єрі подорожувати в різні країни. Обізнавшись краще із християнською вірою, став проповідувати її у Вірменії. Є записки, що був він і в Англії. Всюди було переслідування християн, а Юрій давав бідним гроші і підтримку.

Римська Імперія покривала дуже велику територію. Крім Риму існували ще й інші столичні пункти де урядувала римська імперія. Одним з них було місто Нікомидія – (теперішня назва Ізміт, в Туреччині). В 303-му році цісар Діоклетіян прибув до Нікомидії для полагодження державних справ. До Нікомидії разом з цісарем поїхав Юрій. Імператор усе очолював переслідування християн. Стояло питання, як розв’язати християнство – чи дозволити християнам свобідно визнавати Христову віру, чи застосовувати проти них нове переслівудання? Цісар запросив своїх дорадників на консультацію. Був на цій нараді і Юрій, та на велике здивування цісаря, Юрій заявився проти переслідування християн, та сам признався, що він є християнином. Це дуже обурило цісаря. Цісар старався переконати Юрія змінити свої погляди і віру, приобіцював йому всякого добра, а коли Юрій не відкликав признання і любов до Бога, почав імператор грозити йому карами. Коли Юрій доказав, що не відмовиться від Бога, імператор наказав ув’язнити Юрія і віддати на жорстокі тортури.

Юрій пережив різні муки і тортури, але постійно не піддавався. У в’язниці руки його поклали у кайдани, а груди наложені були каменем. Але на другий день, коли його привели до імператора, Юрій сказав “скорше ти змучишся, коли будеш мене мучити, як я змучуся тобою.” Наказав імператор прив’язати його до колеса, а гострі ножі-леза різали його тіло. Але Юрій не загинув і виздоровів. Коли його знову привели перед імператора, імператор не вірив, що перед ним стоїть здоровий чоловік.

Сказано, що 96 суддів судили святого за віру в Христа. Без страху вам скажу, що я християнин – відповів їм лицар Юрій – я вір’ю в Бога. Що хочете вчинити – чиніть.

A вас, друзі мої – звернувся він до своїх товаришів – прошу лише одне: коли ви живими залишитися, а я згину, зробіть мені ласку в Імени Христового – відвезіть тіло моє в мій Рідній Край та поховайте мене в землю, скроплену потом і кров’ю предків моїх.

Ці муки Юрія відкрили іншим християнам настaнoву голосно визнавати свою віру. В історичних записках є нотатки, що дружина Діоклетіяна, цариця Александра, підтримала Христову віру. Зі злости, імператор далі продовжував муки над Юрієм і наказав покласти його у глибокий рів, засипати негашеним вапном. Через три дні відкопали, але Юрія витягнули здоровим і веселим. І далі Діоклетіян давав доручення його мучити різними способами, але таки Юрій не піддавався. На поміч пішла в кінці цариця Александра. Діоклетіян наказав убити їх обох, та вони спокійно віддали своє життя – приклонили свої голови під меч. Це сталося 23 квітня, 303 року (за Юліянським календарем) а 6-го травня, за Григоріянським календарем. Тлінні останки Юрія забрав його слуга до Палестини, і там його похоронено.

За часів цісаря Константина Великого, котрий дозволив християнам свобідно визнавати їхню віру, збудовано у місті Ліда (зараз в Ізраїлю) церкву і перевезено туди тлінні останки Юрія. Цар Константин навіть дав указ на прапорах записати ім’я Святого Юрія, а під тим додав “Син Побідний”.

Згодом, як розповідають старі перекази, під час одного походу хрестоносців у Святу Землю, св. Юрій з’явився ароґонським, англійським та португальським лицарям на мурах міста Акри. Тоді англійський король – лицар Річард Львине Серде – уперше вигукнув гасло: ‘З Богом і Святим Юрієм – уперед!’

Із писаних джерел тяжко дізнатися коли його визнано святим. Десь є записано, що Папа Венедикт ХІV (в роках 1740-1758) проголосив св. Юрія патроном англійського королівства. В історичних записках Англії є примітка, що в 1222-му році, день 23- квітня, день смерти св. Юрія, проголошено національним святом. Став він патроном лицарства. Культ його в середньовіччі дуже поширився, засновано лицарські ордени його імени, і в ім’я св. Юрія при посвяченні на лицаря складали лицарі свою присягу.

Культ св. Юрія перейшов до нашого козацтва, на острів Хортицю, серце Січі, бо козаки називали острів св. Юрія, а пісню козацьку – ‘нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати’ співають донині.

Леґенди про культ св. Юрія поширилися тому, що бракує історичних записок про св. Юрія. Іконописці почали зображувати св. Юрія, як молодого гарного лицаря на білому коні. В руці у цього лицаря довгий спис, яким він проколює і вбиває триголового змія – дракона. Повний текст леґенди такий:

На його батьківщині в місті Бейруті було багато поган. Там коло гір було велике озеро, в якім жив величезний змій/дракон. Коли виходив з озера убивав людей і населення нічого не могло зробити. З його рота виходив отруйний дим. Люди по черзі віддавали йому своїх дітей, щоби його задоволити.

Вкінці прийшла черга і на самого царя. У нього була дочка і тепер довелося віддати її йому. Цар одягнув дочку в найкращий одяг і відправив до озера. Гірко плакала молода дівчина. Раптом зв’явився Великомученик Юрій на білому коні і зі списом у руці вбив змія.

Інший варіант леґенди каже, що зразу не убив, але усмирив хрестом – побачивши змія перехристився і сказав: ‘Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа’ – i поранив змія, а потім сказав дівчині зв’язати змія своїм паском і так вести до міста. Люди почали боятися, але св. Юрій сказав: ‘не бійтеся, а уповайте на Господа Ісуса Христа’. Потім його св. Юрій убив мечем, а люди спалили йога за містом. Леґенда каже, що того ж самого дня мешканці міста і сам цар прийняли християнство.

До ікони і леґенди св. Юрія церква стосує іншу інтерпретацію. Змій – це переможене поганство. На руїнах поганства збудовано Христову церкву.

Ім’я Юрія вважалося ім’ям княжим і більше десяти українських князів носили це ім’я; чимало англійських королів носили ім’я Джордж та у інших країнах це ім’я дуже поширене. Син Володимира Великого, Ярослав Мудрий, збудував церкву св. Юрія у Києві, оснував манастир у честь св. Юрія. У Львові, за часів козацтва, побудовано великий храм – собор св. Юрія.

Пластуни прийняли св. Юрія як свого патрона. На його життя дивимося, як на геройську леґенду, з якої кожний пластун повинен брати собі приклад. Так, як святий Юрій, мусимо бути готові принести себе в жертву при виконуванні Доброго Діла, служити так, як він, зректися в потребі вигідного і приємного життя та чинити лише те, що є справедливе й чесне, не зважаючи на обставини та існуючі звичаї.